Володимир Гжицький (1895-1973)

Це письменник із покаліченою сталінщиною долею, із тих, які зазнали жахів північних таборів, але дивом залишилися живим. Був заарештований 38-літнім, змогу дістатися на Україну отримав, коли мав уже шістдесят один рік.

/Files/images/Володимир_Гжицький.jpgНародився Володимир Гжицький 15 жовтня 1895 р. в с. Острівець, нині - Теребовлянського району, в сім'ї вчителя. Вчився у Тернопільській українській гімназії.

Війна 1914 р. перервала навчання, закінчив гімназію у 1917р. В. Гжицький воював в Українській Галицькій Армії - у чині поручника. Перейшов Збруч, добрався у 1919 р. до Харкова. Там працював на різних роботах - робітником у млині, розносив газети тощо. Вчився в інституті сільського господарства. Був членом Спілки селянських письменників «Плуг», потім, як виходець з Галичини, - організації «Західна Україна». В. Гжицький починав як поет і драматург. Про це свідчать поетична збірка «Трембітині тони» (1924), драматичні твори для дітей, які успішно ставили у Харкові: «По зорі»(1925), «Вибух» (1927), п'єса «Наступ» на тему класової боротьби на селі часів колективізації (1931). 1 все ж найбільше талант В. Гжицького розкрився як прозаїка. Перша повість «Муца» вийшла 1928 р. Невдовзі побачили світ знаменитий роман «Чорне озеро» (1929, нова ред. 1457), збірка оповідань «Цісарське право», роман «Захар Вовгура» (1932).

Жахливий рік голодомору - 1933-й - виявився переломним і в житті Володимира Гжицького: безпідставний арешт став початком страдницького шляху політичного в'язня.

Роман «Чорне озеро» ліг на терези, коли «трійка» вирішувала його долю, разом з біографічними даними письменника - походження з Галичини, участь в УГА і т. ін.

У «післятабірний» час Володимир Гжицький написав автобіографічну трилогію «У світ широкий» (1960), «Великі надії», «Ніч і день» (обидві 1963).

Перші дві частини трилогії - це романи про шлях молодої людини, Миколи Гаєвського, українця з Галичини. Письменник відтворив долю героя від початку Першої світової війни, провів його через перебування в австрійській армії, в УГА.

Художню автобіографію продовжено у творі «Ніч і день». Найцінніше у ньому творі - достовірність фактів, котрі пов'язані з табірними жахами. Автору вдалося викликати враження повної незахищеності героя і знецінення людського життя в умовах безпрецедентного в історії людства беззаконня, політичного цинізму, злочину перед мільйонами людей.

Потім Володимир Гжицький написав не менш відомі історичні романи «Опришки» (1962), «Кармелюк» (1971), автобіографічну повість «Слово честі» (1968); ряд творів для дітей та про природу.

Хрестоматійним вже стало оповідання письменника «Лось». Написання його датоване 1946 - 1956 рр. Багатоманітна жива природа постає і з етюдів про птахів. Чотирнадцять таких етюдів Володимир Гжицький об'єднав у книжечці «Петрикові чорногузи» (1966). Пізніше уже більше їх надруковано у посмертні збірці «Пролог до осені» (1978). Ці його своєрідні природознавчі етюди насичені цікавою інформацією, багатьма влучними спостереженнями і, головне, перейняті й зігріті добрим почуттям до всього живого.

Писав Володимир Гжицький і мемуари про літературно-мистецьке життя 20-х років, про колег по перу. Був перекладачем. Помер письменник 19 грудня 1973 р. у Львові. Реабілітований.

Кiлькiсть переглядiв: 1042

Коментарi