Гана Йосипівна завідуюча бібліотеки – філії с. Мшанець (1955 – 1990)
«Коли переступите поріг нашої сільської бібліотеки, вам у вічі хлюпне розмаїття барв яскравих квітів, які звисають з підвіконників та стелажів і обвивають їх, немов виноградні лози, зливаються з корінцями різнобарвних книг. За столом сидить літня жінка з розумними, що грають веселими вогниками, очима. Це — Ганна Йосипівна Вовчок, бібліотекар». Так про Ганну Йосипівну у 1988 році в районній газеті «Трудова слава» писав читач бібліотеки Данило Сивицький.
Працюючи на цій посаді, вона не тільки добросовісно виконувала службові обов’язки, але і віддавала читачам все тепло своєї душі. Не легко склалась в неї доля: молодою дівчиною в 1955 році закінчила вона з відзнакою Теребовлянський культосвітній технікум і вступила до Харківського інституту культури, однак важка хвороба змусила залишити його на третьому курсі. Коли видужала, стала працювати за фахом завідуючою клубом, а незабаром перейшла на роботу в бібліотеку. Нова робота вимагала нових знань, і Ганна Йосипівна ще раз вступила до Теребовлянського культосвітнього училища на бібліотечний відділ, який знову ж закінчила з відзнакою.
Бібліотечну роботу любила. Постійно організовувала вечори на різну тематику, в яких брали участь учні місцевої школи, молодь, робітники радгоспу.
З її ініціативи створено у бібліотеці і любительський клуб «Казкарик», його відвідували учні молодших класів. Тут вони читали казки, переглядали діафільми, мультфільми. Під час засідань клубу «Казкарик» організовувався перегляд таких передач, як «В гостях у казки», «Дзвіночок» .
Організувала Ганна Йосипівна і клуб «Лялька і книга». Юні аматори ставили вистави за мотивами українських народних казок. Зі своїм репертуаром вони виступили на районному огляді лялькових вистав, де зайняли одне із призових місць.
Клуб любителів поезії, який також організовано у бібліотеці, вела вихователь школи Світлана М’ягкота, його відвідували учні 5-го класу. Світлана Романівна закінчила інститут, сама за фахом викладач літератури та мови, тому засідання клубу, проходили завжди цікаво й змістовно.
Хто б не прийшов у бібліотеку, у Ганни Йосипівни завжди для кожного знайшлося тепле слово, порада. Вона знайде необхідну книжку для школяра, літературу для студента, довідковий матеріал — для пропагандиста.
Найактивнішими читачами бібліотеки тоді були водії радгоспу Петро Соляр, Володимир Криворука, електрозварювальник Іван Недільський, оператор машинного доїння Василь Ковальчук; молодь - Володимир Полівчак, Василь Гуран та його брат Петро, пенсіонери Віра Вакуленко, Микола Луньов; учні школи Леся Лабата, Юрій Довгань, Оля Соколовська, Леся Салаш та її батько — водій Богдан Салаш, бабуся Марія та дідусь Петро.
Ганна Йосипівна бувала частим гостем у тваринників, де проводила читацькі конференції, огляди сільськогосподарської літератури. В літній період, під час жнив, вона серед людей, на току. Постійно, з року в рік очолювала агітпункт на відділку Жовтневе, випускала стінгазету, блискавки, бюлетені, у короткий час перепочинку йшла з теплим, щирим словом до робітниць току. А ще Ганна Йосипівна до помагала радгоспу: брала ділянку кормових буряків, які старанно доглядала протягом літа, а восени здавала радгоспу.
Ганна Йосипівна — депутат сільської Ради, очолювала соціально-культурну комісію. що діяла при райвиконкомі. Коли запитували її, чому вона вибрала професію бібліотекаря, Ганна Йосипівна відповідала: «Я змалку любила багато читати, а в бібліотеці так багато книг...»
Любов до книги передалася дочці Любі та онучці Людмилі. Обидві вони здобули професію бібліотекаря, працювали в бібліотеці, проте в силу різних обставин залишили роботу, але залишились вірні її величності КНИЗІ.